Заплакана весна - Дмитро Коляденко

Заплакана весна шукала схову.
Розгублена, розплетена тікала босоніж.
Та ноги все вели ії додому. 
До нененьки до матінки, нема ії рідніш… 
Заплакана весна, розплетена коса. 
Нескорена, незламлена… з душею журавля! 
Летить до краю рідного вона. 
Нема в цілому світі краще дому, 
ніж той де народилася душа. 
Куди тебе так кличе, знову й знову… 
Там де тебе чекають із ночі до рання