Артем Лоік - З Богом

Боже,скільки нам іще гребти,
в океані, де хвилі твої клюють наші хребти?
Боже,скільки нам іще брести
по замінованій дорозі залишаючи хрести?

Боже,скільки нам іще молитв
із очей неуловимо лить…
Скільки нам іще спалить
у вогні для тебе хат і збудувати сірих плит...

Боже,скільки нам іще терпіть?
Подивись, тече по тілу кров солона, а не піт!
Боже,скільки нам іще тремтіть
за дітей, що від сирен прокинулись не від трембіт?

Боже,скільки нам іще сіток,
може все наше життя лише відос твій у тік-ток?
Боже,я тримаю твій квиток:
він у грудях моїх б'ється — дякую за біток!

І я не читаю — кричу,
і все виливаю на лист…
І благаю Тебе — почуй,
і гукаю Тебе — спустись!

І я заряджаю свій вірш,
і все римами плачу…
І гукаю тебе — спустись!
І благаю тебе — почуй!

Сину,так болить тобі, проте
я точив тебе, як камінь, щоб отримати шедевр.
Сину,та камню сил не вистача
зрузуміти скульптора, який б'є його весь час.

Сину,щоб ти захотів свободи, —
біля кордонів твоїх посилив сволоту…
Щоб ти знав, яка сила в тобі є, —
я наслав на тебе зграю збожеволівших гієн.

Сину,щоб почув своїх дідів, —
прогримів тобі снарядом, та я того не хотів.
Сину,закурив вогнями дим,
щоб побачив ти нарешті свій забутий рідний дім!

Сину,щоб ти знав де рідний край, —
дав диявола сусіда, тому не жалій — карай!
Сину,щоб помітили ліхтар —
потрібна темнота.

І я не читаю — кричу,
і все виливаю на лист…
І гукаю тебе — почуй,
і благаю тебе — молись!

І я заряджаю свій вірш,
і все римами плачу…
І благаю тебе — молись!
І гукаю тебе — почуй!

А я не читаю — кричу,
і все виливаю на лист…
І благаю Тебе — почуй,
і гукаю Тебе — спустись!

А я заряджаю свій вірш,
і все римами плачу…
І благаю тебе — молись!
І гукаю тебе — почуй!