Артем Лоік - Кораблі

Бро, закороти мені цей приспів в голові:
Ла-ла-ла!
На корпоративі зайде меру й голові!
Ла-ла-ла!
Роздягають як завжди нас голі королі…
Ла-ла-ла!
Вибачай, Кузьма, та тонуть «люди-кораблі»!
Ла-ла-ла!

В океані-борделі залишаються шлюпки,
Випливають на берег і збирають свої «недокубки» до купки!
Бо не хочеться тонути з отими непотрібними людьми-кораблями,
І одне лише на думці залишається у них: «намутить скоро б лями!»

Знову риму, як бісер — накидаю на мозок! 
Знаю-знаю, як бісить! Та вибачай, я по-другому не можу!
Я співак безконтактний, співак безконтрактний,
І цей акт мимо такту, — так, — літературний теракт мій!

Вибухаю, і власне, я сліпий камікадзе!
Я не пісня для плазми, — я лиш пісня для спазму!
І хоч столяр, хоч мер ти, — твоя думка зі скла, блін! 
Обов’язково тут треба померти, щоб ожити, як Скрябін!?

Бро, закороти мені цей приспів в голові:
Ла-ла-ла!
На корпоративі зайде меру й голові!
Ла-ла-ла!
Роздягають як завжди нас голі королі…
Ла-ла-ла!
Вибачай, Кузьма, та тонуть «люди-кораблі»!
Ла-ла-ла!

В океані-борделі, не по волі Титанів,
А по волі маленьких рабів і тиранів будують Титанік…
Хочуть тримати пів світу стадо «Великого брата»,
Але затримай повітря, — і ти його втратиш!

Спалюйте Орвелла, та усвідомте, сліпий недороблений окупант:
де заборонений Майдан, там дозволений «Mein Kampf».
Вибачай, я приніс не відоси тобі, зачитав не сонети!
Бо я стою на своєму і досі в тенетах, як Луцій Сенека!

Ей, поціновувачі, ви де? Вас лише мода одна веде!?
Чи ви чекаєте, коли приціл моя доля зі снайперки наведе?! 
І ці запеклі вірші, ма, знову тихенько вмиратимуть… 
Не годуйте грошима, я прийшов за мурахами!

Бро, закороти мені цей приспів в голові:
Ла-ла-ла!
На корпоративі зайде меру й голові!
Ла-ла-ла!
Роздягають, як завжди, нас голі королі…
Ла-ла-ла!
Вибачай, Кузьма, та тонуть «люди-кораблі»!
Ла-ла-ла!