Vyshebaba & KOLA - Шлях

Богом забуте село,
що у закладках в чорта.
Мила, ти можеш тут бути
впевнена лиш у вчора.
Кожен просякнутий снігом шлях
з тих, які йтимуть звідси,
буде дорогою до життя –
із сумками в бік столиці.

Дім твій іще не засипав град,
не змила фосфорна злива,
мила, ти вичерпала ліміт
на власне різдвяне диво.
Сядь без вагань, хоч в який вагон,
якщо це направду доля,
вас ще зведуть і сплетуть удвох
вузли залізничних колій.

Лінія фронту сплощує світ,
спрощує кожен вибір,
варто із неї зійти у бік,
з’явиться третій вимір.
Вулиця тиха додасть об’єм,
сльози не так пектимуть.
Погляд, занурений у бульвар,
вчитиме перспективі.

Виживи хоч би заради вас,
визнай це за осердя.
Ти ще не бачила стільки життя,
скільки він бачив смерті.
Сніг напивається ґрунтом, мов
м’ятий листок чорнилом:
«Більше за все я хотів би, щоб
ти таки залишилась.

Хочу, аби оминули вас
міни та їх уламки,
Витримав струси його бліндаж,
вкрили тебе серпанки.
Хочу, щоб він віднайшов тебе
цілу посеред пилу,
щоб ви поїхали разом геть,
більше не загубились».

Сумку чатуй наче посаг, що
ввірений нареченій.
Знайдеш у мирній кав’ярні вірш,
кинутий до кишені.
Клястимеш мовчки автора слів,
надто – твоєї втечі.
Тільки б читали ви це удвох
кожен різдвяний вечір.